Előszó: „Lehet, hogy lesznek kétségeid, hogy jól döntöttél-e, lehet, lesznek olyanok is útközben, akik erősítik a kétségeidet, és azt mondják, hogy nem jó az út, amit választottál. Lesznek nehézségek az út során, és ilyenkor biztosan azok a hangok erősödnek, melyek azt mondják, miért indultál el, fordulj inkább vissza.” Nem könnyű egy blogger csapat élete, nem könnyű a Kritizátoré sem. A könyv, a print csillaga leáldozóban, mi mégis egy olyan vékony határmezsgyén szeretnék eljutni a siker felé, ami ezer meg ezer buktatóval van kikövezve. De nem fordulunk vissza, sőt törünk előre, akár egészen Európa keleti felére, az eddig nagy sikert aratott „10 európai film, amit látnod kell” című sorozatunk harmadik részével. S először anyanyelvi, azaz ukrán fordítással! Olvassátok, kommenteljétek, akár magyarul, akár ukránul, mi már nagyon várjuk! (m-b gy.)

Az európai 10-es lista harmadik országa Ukrajna, kiválasztott rendezője Miroslav Slaboshpitsky, aki a 2014-es cannes-i filmfesztiválon Plemya (The Tribe) című filmjéért a négy jelölésből hármat díjra váltott, többek között az elsőfilmeseknek járó Arany Kamerát is odaítélte számára a zsűri.

По списку європейськї десятки на третьому місті Україна, з обраним режисером Мирославом Слабошпицьким, який в 2014-му році на канськоу кінофестивалі за фільм під назвою Плем’я (The Tribe) чотири номінації поміняв на три премії, і серед інших ,премію за перший фільм Золота Камера, жюрі теж присудило йому.

Slaboshpitsky filmjének főszereplői süketnéma emberek, így a 132 perc során egyetlen egy szó sem hangzik el, sem aláfestő zene, egyedül a jelbeszéd alatt összecsattanó hús szolgáltat hangot. Az első pár jelenetben a főszereplő fiú útját követhetjük nyomon, amint a külvilágból eljut abba a zárt világba, melynek centruma a lepukkant bentlakásos iskola. A kézikamerás operatőr, mint megfigyelő van jelen, kamerakezelése a dogma filmeket idézi. Az éppen fókuszban lévő alak ritmusához igazítja lépteit, de amint a fiú megérkezik az iskola kapujához, a látószög fokozatos távolításával egyértelműsíti hatáskörét, mely eddig tartott, ez már nem az ő világa.

Головні герої фільму Слабошпицького – глухонімі люди, за 132 хвилини не чути жодного слова, ні позакадрової музики, звуком служить тільки скрип зіткнення м’яса під час мови жестів. В декількох початкових кадрах ми можемо прослідкувати за шляхом хлопця, головного героя, який із зовнішнього світу потрапляє в той закритий світ, центром якого є занищена школа-інтернат. Оператор з ручною камерою ніби підглядає, його робота з камерою нагадує догматичні фільми. Свої кроки налаштовує під ритм особи, яка якраз у фокусі, але як тільки хлопець наближається до воріт школи, поступово віддаляє кут огляду даючи зрозуміти, що його повноваження на цьому закінчилося, досі тривало, це вже не його світ.

Az intézet egyébként nem különbözik bármelyik más iskolától, a hierarchikus rendszer ugyanúgy fennáll. A főszereplő fiút először megbélyegzik, zaklatják, bántják, kihasználják és semmibe veszik társai, de aztán rájön, hogy ha azt akarja, hogy befogadják, bizony asszimilálódnia kell, felvenni társai mentalitását, szokásait, egyszóval átesni a beavatás rítusán, még ha ez azzal is jár, hogy maga mögött kell hagyni a személyiségét és mindazt az értékrendet, amit eddig képviselt. Felkavaró szociálpszichológiai látleletként is funkcionál az a jelenet, melyben a csoportkohézió hatására felszínre törő gyermeki brutalitás hozadékaként, a bandába való bekerülésért és a társai által vágyott tisztelet kivívásáért kirabol és félholtra ver egy idős férfit, majd a játszótérre sietnek, hogy a csoportdinamikai elvek alapján a lopott alkoholt megosszák egymás között.

Інтернат, між іншим не відрізняється від будь-якої іншої школи, така сама система ієрархії. Хлопця, голоного героя, спочатку таврують, домагають, б’ють, використовують і беруть за ніщо його товариші, але потім він зрозуміє, що якщо хоче, щоб його прийняли, мусить асимілюватися, перейняти менталитет товаришів, їхні звички, одним словом пройти ритуал посв’ячення, якщо навіть разом з цим він втратить свою особитість, та всю ту систему цінностей, яку представляв до цих пір. Як тривожний соціаьно-психологічний мед.висновок виступає та сцена, де під дією угрупування з виплеском дитячої жорсткості як додаток, щоб попасти в банду і здобути бажану повагу товаришів, грабує і до напівсмерті забиває старшого чоловіка, потім спішать на гральу площадку, щоб на принципах групової динаміки поділити між собою крадений алкоголь.

A két lány tárgyiasított, pusztán prostitúcióra használt élvezeti cikk, akik kamionos pihenőkben szolgálják ki a kuncsaftokat. Egyikük szerelemi viszonyba keveredik a fiúval, és kettejük első szexjelenetében ott van mindaz a lelki nyomorúság, melyet cipelnek. A fiú szeretetéhségében görcsösen kapaszkodik a lány ölelésébe, mindabba a hamis intimitásba és szeretetbe, melyet egy elhagyott raktárépületben lezavart, előre kifizetett szex ígérhet, miközben a lány ahhoz szokott hozzá, hogy semmibe veszik és durván bánnak vele. Nehezen hangolódnak egymásra, a lány számára szinte fájdalmas erejű elhinni, hogy valaki tényleg gyengéd és kedves vele, eleinte menekülne, aztán belesimul a fiú ölelésébe. Jól példázza az ukrán peremterületek szociográfiai státuszát, hogy a teherbe esett lány nem mer elmenni a kórházba abortuszra, ezért egy feketén dolgozó, esetleg korábban nővérként alkalmazott asszony a sterilitás, higiénia és megfelelő eszközöktől mentes, barbár és embertelen körülmények közepette hajtja el a magzatot és talán annak az esélyét is, hogy ez a fiatal lány ezután valaha teherbe essen.

Дві дівчини материлізові, використовані для проституції як пустий предмет насолоди, які обслуговують клієнтів в відпочивальнях для вантажників. Одна з них замішується в любовні стосунки з хлопцем, і в першій же сумісній секссцені виступає той душевний стрес, який обоє носять на собі. Хлопець зголоджений на кохання судорожно ціпляється в обійми дівчини, за ту саму обманну інтимність і кохання, яку може дати наперед оллачений секс, прогнанний на закинутому складському приміщенні, в той час, як дівчина привикла, що її мають за ніщо і грубо обходяться з нею.Важко налаштовуються один на одного, для дівини боляче усвідомити те, що хтось може бути ніжний і милий з нею, спочатку їй хочеться тікати, але потім падає в обійми хлопця. Хороший приклад українського соціографічного статусу периферії, те, що вагітна дівчина не може піти на аборт до лікарні,тому звертається до нелегально працюючої, можливо колишньої медсестри, яка без стерилізації, гігієни і належних інструментів варварським і нелюдським способом виганяє з неї плід, лишаючи можливості молоду дівчину коли-небудь завагітніти.

A fiú mindeközben egyre nagyobb rangot vív ki a csoporton belül, menetelése akár a legkisebb királyfié a mesében, csak az ő útját vér, brutalitás, korruptság és behódolás övezte, de amint nem tudott ezeknek eleget tenni és megtagadta a rítusokat, a csoport kitaszította, ráadásul a szerelme is elhagyta. Slaboshpitsky megpróbálta bemutatni, hogy a betegséggel, fogyatékkal küzdő emberek sorsa abszolút nem különbözik másokétól, ha úgy tetszik, az egészséges emberekétől, ezért egy tagadhatatlanul kliséktől hemzsegő sorsokat reprezentáló filmet rendezett, amivel pont az ellenkezőjét érte el, ezért sincs bocsánat a forgatókönyv néhol blőd, bármilyen eredetiséget nélkülöző elemeire.

Хлопець в цей час здобуває все більший ранг у групіровці, його марш як у принца в казці, тільки його шлях це кров, жорстокість, продажність та підлабузництво, але як тільки він перестав підчинятися, відмовився від ритуалів групіровка викинула його і в добавок ще й дівчина покинула його. Слабошпицький попробував показати , що доля людей, які живуть з хворобою або інвалідністю зовсім не відрізняється від інши, так би мовити, здорових людей,тоиу створив фільм, який безспорно презентує людські долі без всяких кліше,і тим самим досяг якраз зворотнього, тоиу нема пробачення на місцями примітивні, позбавлені всякої оригінальності елементи сценарію.

Fordította: Mihajliv Éva